Make tea not war. // Трунихт: Почему вы на три часа опоздали на совещание? - Я: Ударился головой об угол... подушки и потерял сознание на два часа. (с) DarkLordEsti
Зустрілася мені днями така фотографія… Звідси.
Пригадала я, як у дитинстві захоплювалася цією казкою, пригадала ще одну історію, не дуже добру, як я сиділа, і розказувала цю казку одній людині, щоб її відволікти від болю… Полізла пригадувати далі.
Матеріали взято в основному звідси і звідси. Усе це розміщено не для комерційного використання і власної вигоди.
Отже.
Кіт пенсійного віку Коцький потрапляє під кадрове скорочення, оскільки його навички й вміння більше не відповідають займаній посаді. Коцький опиняється в лісі, де видає себе за жорстокого та нещадного «авторитета». Місцеві звірі легко купуються на обман. За відсутності опору громадськості Коцький експропріює їхнє майно. [Аж раптом старі звички викривають справжній соціальних статус кота Коцького. ] (с)
Читати казкуПан Коцький. Гуцульський варіант в обробці Миколи Зінчука.
Були собі двоє людей, чоловік і жінка. І в них був дуже великий кіт, називався він Пан Коцький. Вони його шанували, вони його годували. Але в старшому віці з Пана Коцького зробився поволеньки злодій. Що би де не уздрів, страшно крав. Одного разу пішла жінка в магазин, купила ковбаску, масла, сметанки і поклала в шафку. А в тій шафці дверці легонько ходили. Пан Коцький спав на печі і побачив, що вона там кладе. Вона пішла надвір, у город – щось їй треба було. А Пан Коцький поволеньки з печі зліз, дверці в шафці лапкою утворив і заліз туди. І з’їв усю ковбаску і все маселко. А сметанки трошки з’їв, а решту лишив.
Прийшла жінка з городу. А чоловік рубав дрова.
- Іди, чоловіче, мий руки та будем обідати, бо ти хочеш їхати в ліс. Би ти не їхав голоден.
Пішов чоловік до керниці, витягнув води, помив руки. Там висів рушничок, він руки втер. Та прийшов у хату, сів собі на крісло коло стола і чекає, би жінка подала їсти.
Жінка втворила шафку.
- Ой! Най тебе Бог піб’є з цим котом та й з усім!
- А що є?
- Я купила ковбаси, масла, і він то з’їв, лиш сметани трохи лишив. Що ти тепер їстимеш?
- Та йди принеси трохи солонини та цибулі. Та давай ту сметану. Та якось пообідаєм. Бо що будем робити?
- Ой, я вже йому більше терпіти не буду.
Дала жінка чоловікови їсти, а сама пішла в стодолу, принесла мішок і мотузок. Та кота в мішок, зав’язала. Чоловік упряг коні, поклав кота в мішку на віз.
- Завези його в ліс, так, щоб він не вернувся. Він уже тілько шкоди наробив, що я не годна терпіти. Все!
Поїхав чоловік. Заїхав він далеко в ліс, здоймив мішок, розв’язав мотузок, кота з мішка витряс, а тоді ще й батогом його чвахнув. А кіт пхр, пхр та й далі! Біг, біг, нарешті дивиться, а під берегом дірочка. І він там заскочив. А то була лисиччина хатка. Лисичка собі випорпала, в однім закутчику вистелила пір’ячком постіль, в другім закутчику складала м’ясо. Вона собі там проживала.
А він там заскочив і сидить. Дивиться, є м’ясо. Добре. Попоїв м’яса. Хоче води. Вийшов, дивиться, є рівчак з чистою водичкою. Похлебтав води, пішов назад у хатку, ліг і спить.
Аж надвечір приходить лисичка.
- Хто в мої хатці є?
Вона вчула, що він спить та й харкотить. А він пробудився та й каже:
- Я, м-м-м, Пан Коцький.
- Та чого ти зайшов у цю хатку? Це моя хатка.
- Ні, це моя-а.
Так протяг голосом, ніби він сильний якийсь.
- Ну то як буде? – спитала лисичка. – Я не маю другої хатки, де я буду спати? Може, я тут у закутчику переночую?
- Спи-и.
І все. Лисичка притулилася до стінки, лягла на землі. Нема ні пір’ячка, нічого. Спить. Що буде робити?
А рано вийшла вона, стала перед хати та й плаче. Що вона має робити? Іде медвідь.
- Йой, – каже, – Михайле, не йди коло мої хатки. В мене є страшний Пан Коцький, може тебе з’їсти.
- Добре, я не буду йти.
Через годину іде вовчик.
- Вовчику-братику, не йди коло мої хатки, бо в мене страшний Пан Коцький, може тебе з’їсти.
- А я й не буду йти.
Іде кабан дикий. То саме каже лисичка:
- Кабанчику, не йди коло мої хатки...
Іде борсучок, знов йому то саме каже. Нарешті йде зайчик.
- Зайчику-побігайчику, не йди...
- А я вже більше не буду йти.
Але зійшлися вони в лісі всі: медвідь, вовк, кабан, борсучок і зайчик. Каже медвідь:
- Гей, чи там такий страшний звір живе, що так його боїмося? Як би нам його видіти?
- А як ми його годні видіти? Хіба би його кликати в гості.
- Най буде.
Порадилися. Каже медвідь:
- Я принесу меду.
А вовк каже:
- Я принесу м’яса.
А кабан дикий каже:
- Я принесу барабулі.
А борсучок каже:
- Я принесу моркви.
А зайчик каже:
- Я принесу капусти.
Добре. І вони то все зрихтували на гості. Але хто має йти просити в гості лисичку та й Пана Коцького? Бояться.
- Та медвідь, – каже вовк, – найдужчий.
- Та що з того, що я найдужчий? Я не годен бігти. Якби він мене ймив, то що було б? Я знаю, що то за Пан Коцький? Я не піду.
- То піде вовк, – каже кабан.
- Я не піду, бо в мене такий довгий хвіст. Він скочить та й мене іме, та й мені смерть.
- Ну то най іде кабан.
Кабан каже:
- Та де! Я погано бігаю.
- Ну а борсучок?
А борсучок каже:
- В мене такі короткі ноги, я ніяк не можу бігти.
- Ну то, може би, пішов зайчик?
А зайчик каже:
- Ну, то вже я піду. В мене, – каже, – довгі ноги. Як що злого буде, то я втечу.
Приходить зайчик до лисиччиної хатки. Пук-пук-пук у стінку. Виходить лисичка.
- Що?
- Я зайчик-побігайчик, прийшов просити вас у гості. Просив медвідь, вовк, кабан дикий, борсучок і я прошу, би ви прийшли до нас у гості. У ліс, над яругу, коло дуба. Там ми будемо гоститися.
Каже лисичка:
- Добре, підемо. Але добре було би, якби ви якось поховалися. Бо я за Пана Коцького не ґарантую. Він такий грізний, такий страшний.
Прийшов зайчик. Питаються його звірі:
- Що, прийдуть?
- Прийдуть. Але казала лисичка, би ми всі поховалися.
- Добре.
Вовк штрик у корч, борсучок у другий корч, зайчик у третій. А кабан дивиться, лежить купа листя, і він у то листя зарився. Але хвостик на п’ять сантиметрів видко. А медвідь подивився, подивився та й заліз на смереку. Все. Тиша.
Нарешті йдуть гості. Лисичка наперед, кіт за нею. Прийшов кіт, подивився – таке м’ясо! І він штрик до того м’яса. І, як мають моду коти, їсть і каже:
- У-мау-мау-мау.
А вовк тихо говорить:
- Мой, най цего Бог піб’є. Це якийсь сильний звір, ми тілько наносили, а він каже, що йому мало.
А він їв, що їв. А дикий пацюк сидить у листі, і муха сіла йому на хвостик. А пацюк хвостиком шелесь. А кіт гадав, що то миш, та як скочив! М’ясо м’ясом, а кіт до миші береться. Як кинувся пацюк тікати та як гупнув на той корч, де вовк сидів. Вовк з переляку скочив на борсука. А зайчик і собі тікати. То все зашуміло. А кіт напудився та й на смереку. На ту саму, де медвідь сидів. А медвідь гадав, що кіт його їстиме. Та й на галузу, на галузу. А галуза вломилася, а медвідь на землю бох! Та схопився і далі. Все повтікало. Котик вчепився за смереку, дрижить. А лисичка втікла.
На другий день їде чоловік знов по дрова. А то якраз було недалеко дороги. Пан Коцький уздрів свого ґазду та й каже: «Няв, няв».
- То ти, – каже, – на смереці, Пан Коцький?
Кіт видить, що то ґазда його, і поволеньки зсувається.
- Ну, я тебе заберу додому, але би ти був чемний.
І взяв кота додому, і він був уже чемний, нічого не крав. І байці конець.
Пан Коцький. Полтавський варіант в обробці Ніни Гузєєвої.
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, – нехай лучче в лісі ходить».
Покинув його й сам поїхав.
Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
- Що ти таке?
А він каже:
- Я – пан Коцький.
Лисичка й каже:
- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати, – так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому:
- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.
Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові.
Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, – та й кажуть:
- А зготуймо обід!
І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
- А я піду по буряки і картоплю.
Ведмідь:
- А я меду принесу на закуску.
Заєць:
- А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
- Я не підбіжу, як доведеться тікати.
Кабан:
- А я теж неповороткий.
Вовк:
- Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться.
Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
- А чого ти прийшов?
Він і каже:
- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.
А вона йому:
- Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
- Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
- Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
А ті думають: «От сучого сина син, іще йому мало! Це він і нас поїсть!»
Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі.
А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!
Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.
Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало – так він додолу впав – гуп! – та просто на вовка, – мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними – забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:
- Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
Лисичка, кіт, вовк, ведмідь і кабан
Біжить з села кіт, а лисичка з лісу, і зустрілися. Каже лисичка:
- Здрастуй!
- Здрастуй! – говорить кіт.
- Як тебе звати? – запитує лисичка.
- Премудрий Соломон. А тебе?
- Лисиця-вдовиця.
- Так давай жити разом.
- Давай!
Побудували собі хату, живуть.
Каже лисичка:
- Премудрий Соломоне! Я бачила, там дохлого барана обдерли, підемо притягнемо його.
Пішли. Притягли і їдять. Приходить вовк:
- Відчини! – кричить.
- Тікай, пане Козловський, – каже лисичка, – а то ось премудрий Соломон уже пана Барановського їсть, він і тебе з'їсть.
Злякався вовк, втік. Приходить ведмідь:
- Відчиняй!
- Тікай, пане Кудлаш, – каже лисичка, – ось уже пана Козловського доїдаємо, а тоді й тебе з'їмо!
Злякався ведмідь, втік. Приходить кабан:
- Відчини!
- Тікай, пане Рилач, ми вже Кудлаша доїдаємо, а тоді й тебе з'їмо!
Злякався кабан, втік.
Ось зібралися всі разом: вовк, ведмідь і кабан. Та кажуть:
- Ходімо подивимося на премудрого Соломона.
Підходять до хатки, а там кіт м'ясо їсть і мурчить:
- Мя-у! Ма-у! Ма-у!
- Гей, – кажуть, – треба бігти, а то він каже, що і нас буде мало.
Злякалися, побігли далі, а потім і кажуть:
- Мабуть, – кажуть, – у такій маленькій хатці і звір-то має бути маленький, – невже він нас з'їсть? Підемо подивимося на нього. Закопаємося в землю або ляжемо під колодою і причаїмося.
Зарився кабан в землю, хвостиком махає, ведмідь на дуб забрався, вовк під колодою лежить.
Ось лисичка і каже котові:
- Підемо, я гусочку зловлю, а ми й притягнемо її.
Пішли. Лисичка попереду, а кіт позаду і ще мурчить:
- Ма-у! Ма-у! Ма-у!
Побачив він раптом кабанячий хвостик.
І подумав, що це миша, і як вчепиться в хвіст кігтями! А кабан як кинеться з переляку та як ударить об дуб рилом! Кіт злякався і на дуб, де сидів ведмідь. А ведмідь як гримнеться на колоду, де сидів вовк; всі схопилися – і бігти.
Потім зібралися, розповідають. Каже кабан:
- От було діло: як схопить він мене за хвіст та об дуб головою...
А ведмідь каже:
- А мене як схопить за шерсть, так з дуба і скинув...
А вовк каже:
- Як підібрався він до мене, а я під колодою лежав, взяв він колоду та як гримнув мене по спині, і досі ще спина болить!
Ось вони і кажуть:
- Нехай на нього біс дивиться, а ми більше не підемо!
А переляканий кіт з лисичкою пішли, притягли гусочку, та й їдять собі.
Кіт і лисиця
Жив собі чоловік. У цього чоловіка був кіт, тільки такий бешкетник, що біда! Набрид він йому до смерті. Ось чоловік думав, думав, узяв кота, посадив у мішок і поніс у ліс. Приніс і кинув його в лісі – нехай пропадає.
Кіт ходив, ходив і натрапив на хатинку. Вдерся на горище і лежить собі. А захоче їсти – піде в ліс, пташок, мишей наловить, наїсться досхочу – і знову на горище, і горя йому мало!
От пішов кіт гуляти, а назустріч йому лисиця. Побачила кота й дивується: «Скільки років живу в лісі, такого звіра не бачила!»
Вклонилася лисиця коту і питає:
- Скажи, хто ти такий? Як ти сюди зайшов і як тебе звати?
А кіт відповідає:
- Звати мене Пан Коцький, і послали мене до вас, щоб я старостою був.
- Ах, Пане Коцький! – говорить лисиця. – Не знала я про тебе, не відала. Ну, ходімо ж до мене в гості.
Кіт пішов до лисиці. Вона привела його в свою нору і стала пригощати різною дичиною, а сама все питає:
- Пане Коцький, одружений ти чи неодружений?
- Неодружений.
- І я, лисиця, – дівиця. Візьми мене заміж!
Кіт погодився, і почалися в них веселощі.
На другий день пішла лисиця по їжу, а кіт залишився вдома. Бігала, бігала лисиця і спіймала качку. Несе додому, а назустріч їй вовк:
- Стій, лисиця! Віддай качку!
- Ні, не віддам!
- Ну, я сам заберу.
- А я скажу Пану Коцькому, він тебе стратить!
- А хто такий Пан Коцький?
- Хіба ти не чув? До нас Пана Коцького старостою прислали! Я раніше була лисиця-дівиця, а тепер нашого старости дружина.
- Ні, не чув. А як би мені на нього подивитися?
- У! Пан Коцький у мене такий сердитий: хто йому не до вподоби – зараз з'їсть! Ти приготуй барана, та принеси йому на уклін: барана поклади на видне місце, а сам сховайся, щоб Пан Коцький тебе не побачив, а то, брате, тобі кепсько доведеться!
Вовк побіг за бараном, а лисиця – додому.
Йде лисиця, і зустрівся їй ведмідь:
- Стій, лисиця, кому качку несеш? Віддай мені!
- Іди-но ти, ведмедю, а то скажу Панові Коцькому, він тебе стратить!
- А хто такий Пан Коцький?
- А який присланий до нас старостою. Я раніше була лисиця-дівиця, а тепер нашого старости – Пана Коцького – дружина.
- А чи не можна подивитися на нього?
- У! Пан Коцький у мене такий сердитий: хто йому не сподобається, зараз з'їсть. Ти йди приготуй бика та принеси йому на уклін. Та дивись, бика поклади на видне місце, а сам сховайся, щоб Пан Коцький тебе не побачив, а то тобі кепсько доведеться!
Ведмідь пішов за биком, а лисиця – додому.
Ось приніс вовк барана, обдер шкуру і стоїть, роздумує. Дивиться – і ведмідь лізе з биком.
- Здрастуй, брате Ведмедику!
- Здрастуй, брате Вовчику! Що, не бачив лисиці з чоловіком?
- Ні, брате Ведмедику, сам їх чекаю.
- А ти піди-но до них, поклич, – говорить ведмідь вовку.
- Ні, не піду, брате Ведмедику. Я неповороткий, ти краще йди.
- Ні, не піду, брате Вовчику. Я волохатий, клишоногий, куди мені!
Раптом біжить повз них заєць. Вовк і ведмідь як закричать до нього:
- Йди сюди, косий!
Заєць так і присів, вуха підібгав.
- Ти, заєць, вельми швидкий: збігай до лисиці, скажи їй, що братик Ведмедик із братом Вовчиком давно вже готові, чекають тебе з чоловіком, з Паном Коцьким, хочуть поклонитися бараном та биком.
Заєць пустився до лисиці щодуху. А ведмідь і вовк стали думати, де б їм сховатися.
Ведмідь каже:
- Я полізу на сосну.
А вовк йому каже:
- А я куди подінуся? Адже я на дерево не заберусь. Сховай мене куди-небудь.
Ведмідь сховав вовка в кущах, завалив сухим листям, а сам заліз на сосну, на саму верхівку, і поглядає, чи не йде Пан Коцький з лисицею.
Заєць між тим прибіг до лисячої нори:
- Братчик Вовчик із братчиком Ведмедиком надіслали мене сказати, що вони давно чекають тебе з чоловіком, хочуть поклонитися вам биком та бараном.
- Йди, косий, зараз будемо!
От і пішли кіт з лисицею. Ведмідь побачив їх і каже вовку:
- Який староста-то Пан Коцький маленький!
Кіт одразу ж кинувся на бика, шерсть скуйовдив, почав рвати м'ясо і зубами і лапами, а сам мурчить, ніби сердиться:
- Мау, мау!..
Ведмідь знову говорить вовкові:
- Невеликий, та ненажерливий! Нам чотирьом не з'їсти, а йому одному мало. Мабуть, він і до нас добереться!
Захотілося й вовку подивитися на Пана Коцького, та крізь листя не видно. І почав вовк потихеньку розгрібати листя. Кіт почув, що листя ворушаться, подумав, що це миша, та як кинеться – і вовкові в пику вчепився кігтями.
Вовк перелякався, схопився і нумо втікати. А кіт сам злякався і поліз на дерево, де сидів ведмідь.
«Ну, – думає ведмідь, – побачив він мене!» Злазити було незручно, ось ведмідь як бевкнувся з дерева об землю, усі печінки відбив, схопився – й навтьоки.
А лисиця услід кричить:
- Біжіть, біжіть, як би він вас не стратив!..
З тієї пори всі звірі стали кота боятися. А кіт з лисицею запаслися на всю зиму м'ясом і стали жити та поживати. І тепер живуть.
Фотографії варінтів з академічної збірки казок про тварин «Наукової думки».
Ну ось. А того варіанта, що я пам’ятаю з дитинства, так і не знайшла. Там якийсь гібрид був з цих версій і точно – літературна обробка. Може, це було
Кота звали Соломон. Хазяїн вигнав кота за неміч, він довго блукав у лісі, ледь не вмер, бо йому хтось із лісових звірів прочуханки дав. Вже не маючи сил, заповз у нору до лисиці. Далі той самий діалог, що у варіанті №1. Інакше кажучи, кіт лисицю узяв на понт, хоча сам був поранений.
Лиса кота прихистила, вилікувала, вони одружилися і стали жити разом: вона здобувала їжу, бо кіт нічого в лісових справах не тямив, він порався по господарству, бо в колишнього хазяїна навчився.
Далі уривок з варіанту №4, але з куркою, яку у лисиці спробували відібрати вовк та ведмідь. Лисиця лякає їх невідомим у лісі Паном Коцьким (себто Соломоном) і з куркою добирається додому. Вовк і ведмідь розповідають про зустріч усьому лісу.
Далі уривок з варіанту № 3 – усі хочуть побачити невідомого Пана Коцького, бамкають до лисиці у двері, а вона з-за дверей кожному відказує, що «зараз ми тебе з’їмо». Але, наскільки можу пригадати, там вони їли не барана, а теж якусь пташку, а далі все йшло в геометричній прогресії.
Потім усе лісове товариство, як в першій казці, хоче задобрити Пана Коцького, готують йому повний стіл усякої всячини – як у варіанті №2, борсука не пригадую. А лиса, щоб її чоловіка ніхто не пізнав, перевдягає його під пана.
Далі оте саме кульмінаційне «лови-держи-хапай».
А далі звірі, почухавши тиковки, роблять несподіваний висновок: оскільки Пан Коцький налякав навіть найсильнішого з них – ведмедя, – то нехай він буде боронити лісове товариство від усяких загроз, а вони його за це годуватимуть. І з того часу пан Соломон Коцький стає чимось на зразок старости, лицаря і судді в одному обличчі, тобто в одній морді, і судить справедливо, бо ще пригадує, як його хазяїн викинув, коли він перестав приносити користь.
І ще я читала один варіант, але не український і тим більш не російський – німецький, чи щось на зразок того… Там кіт був бешкетником, зробився лісовим правителем, але потім звірі його розкусили і вигнали під три чорти.
Дивитись ілюстрації (146 штук)Окремі картинки, картинки невідомих авторів:
На марці 2002 року
Невідомий автор
В. Дозорець
Елла Грінько
Робота dvd с Demiart'у
Олександр Погребняк
Невідомий автор (афіша вистави Львовської філармонії)
А тепер пішли повні комплекти.
Людмила Щукіна
Вважаю найбільш невдалим варіантом з усіх, що я знайшла. Складається враження, що це ілюстрації до «Котофея Івановича», а не до «Пана Коцького» – забагато російських мотивів, разом з текстом українською не монтується. Хоча ведмедик у фартусі тішить моє серце. Сови теж.
Валентин Литвиненко
Якось похмуро…
Едуард Кирич
Художник-постановник славнозвісних «Козаків», і книжку видано під егідою київської анімастудії. На третьому місці з кінця опинився через якість самих фотографій.
Щось знайомий ведмедик...
І далі пішли ті, серед яких не можу вибрати абсолютне перше місце.
Олександр Коваль
Угу, той самий, що намалював хайрастих рамерійців…
А тут вовк знайомий...
Рекламу виявлено.
Адель Гілевич
Повторюється картинка з обкладинки.
Кость Лавро
Василь Волонтирець
Гламурноє лісо.
Валентина Мельниченко
Збірка казок.
Окреме видання. Таке було у мене в дитинстві (ні, текст про кота Соломона був у іншому).
Дивитись відеоказкиГарного мультфільму так і не зняли (хоча могли б…), а от відеоказок – хоч греблю гати. Двійко для зразку.
Білоруський проект «Казка з чотирьох сторін світу». Намальовано так собі, а от озвучка – із перших фраз падає під стіл і лежиш там до кінця. Особливо від білоруської.
Українська озвучка
Білоруська озвучка
Один з випусків «Казки з татом», читає Анатолій Анатоліч. Художник – вже згадуваний Кость Лавро.
Пригадала я, як у дитинстві захоплювалася цією казкою, пригадала ще одну історію, не дуже добру, як я сиділа, і розказувала цю казку одній людині, щоб її відволікти від болю… Полізла пригадувати далі.
Матеріали взято в основному звідси і звідси. Усе це розміщено не для комерційного використання і власної вигоди.
Отже.
Кіт пенсійного віку Коцький потрапляє під кадрове скорочення, оскільки його навички й вміння більше не відповідають займаній посаді. Коцький опиняється в лісі, де видає себе за жорстокого та нещадного «авторитета». Місцеві звірі легко купуються на обман. За відсутності опору громадськості Коцький експропріює їхнє майно. [Аж раптом старі звички викривають справжній соціальних статус кота Коцького. ] (с)
Читати казкуПан Коцький. Гуцульський варіант в обробці Миколи Зінчука.
Були собі двоє людей, чоловік і жінка. І в них був дуже великий кіт, називався він Пан Коцький. Вони його шанували, вони його годували. Але в старшому віці з Пана Коцького зробився поволеньки злодій. Що би де не уздрів, страшно крав. Одного разу пішла жінка в магазин, купила ковбаску, масла, сметанки і поклала в шафку. А в тій шафці дверці легонько ходили. Пан Коцький спав на печі і побачив, що вона там кладе. Вона пішла надвір, у город – щось їй треба було. А Пан Коцький поволеньки з печі зліз, дверці в шафці лапкою утворив і заліз туди. І з’їв усю ковбаску і все маселко. А сметанки трошки з’їв, а решту лишив.
Прийшла жінка з городу. А чоловік рубав дрова.
- Іди, чоловіче, мий руки та будем обідати, бо ти хочеш їхати в ліс. Би ти не їхав голоден.
Пішов чоловік до керниці, витягнув води, помив руки. Там висів рушничок, він руки втер. Та прийшов у хату, сів собі на крісло коло стола і чекає, би жінка подала їсти.
Жінка втворила шафку.
- Ой! Най тебе Бог піб’є з цим котом та й з усім!
- А що є?
- Я купила ковбаси, масла, і він то з’їв, лиш сметани трохи лишив. Що ти тепер їстимеш?
- Та йди принеси трохи солонини та цибулі. Та давай ту сметану. Та якось пообідаєм. Бо що будем робити?
- Ой, я вже йому більше терпіти не буду.
Дала жінка чоловікови їсти, а сама пішла в стодолу, принесла мішок і мотузок. Та кота в мішок, зав’язала. Чоловік упряг коні, поклав кота в мішку на віз.
- Завези його в ліс, так, щоб він не вернувся. Він уже тілько шкоди наробив, що я не годна терпіти. Все!
Поїхав чоловік. Заїхав він далеко в ліс, здоймив мішок, розв’язав мотузок, кота з мішка витряс, а тоді ще й батогом його чвахнув. А кіт пхр, пхр та й далі! Біг, біг, нарешті дивиться, а під берегом дірочка. І він там заскочив. А то була лисиччина хатка. Лисичка собі випорпала, в однім закутчику вистелила пір’ячком постіль, в другім закутчику складала м’ясо. Вона собі там проживала.
А він там заскочив і сидить. Дивиться, є м’ясо. Добре. Попоїв м’яса. Хоче води. Вийшов, дивиться, є рівчак з чистою водичкою. Похлебтав води, пішов назад у хатку, ліг і спить.
Аж надвечір приходить лисичка.
- Хто в мої хатці є?
Вона вчула, що він спить та й харкотить. А він пробудився та й каже:
- Я, м-м-м, Пан Коцький.
- Та чого ти зайшов у цю хатку? Це моя хатка.
- Ні, це моя-а.
Так протяг голосом, ніби він сильний якийсь.
- Ну то як буде? – спитала лисичка. – Я не маю другої хатки, де я буду спати? Може, я тут у закутчику переночую?
- Спи-и.
І все. Лисичка притулилася до стінки, лягла на землі. Нема ні пір’ячка, нічого. Спить. Що буде робити?
А рано вийшла вона, стала перед хати та й плаче. Що вона має робити? Іде медвідь.
- Йой, – каже, – Михайле, не йди коло мої хатки. В мене є страшний Пан Коцький, може тебе з’їсти.
- Добре, я не буду йти.
Через годину іде вовчик.
- Вовчику-братику, не йди коло мої хатки, бо в мене страшний Пан Коцький, може тебе з’їсти.
- А я й не буду йти.
Іде кабан дикий. То саме каже лисичка:
- Кабанчику, не йди коло мої хатки...
Іде борсучок, знов йому то саме каже. Нарешті йде зайчик.
- Зайчику-побігайчику, не йди...
- А я вже більше не буду йти.
Але зійшлися вони в лісі всі: медвідь, вовк, кабан, борсучок і зайчик. Каже медвідь:
- Гей, чи там такий страшний звір живе, що так його боїмося? Як би нам його видіти?
- А як ми його годні видіти? Хіба би його кликати в гості.
- Най буде.
Порадилися. Каже медвідь:
- Я принесу меду.
А вовк каже:
- Я принесу м’яса.
А кабан дикий каже:
- Я принесу барабулі.
А борсучок каже:
- Я принесу моркви.
А зайчик каже:
- Я принесу капусти.
Добре. І вони то все зрихтували на гості. Але хто має йти просити в гості лисичку та й Пана Коцького? Бояться.
- Та медвідь, – каже вовк, – найдужчий.
- Та що з того, що я найдужчий? Я не годен бігти. Якби він мене ймив, то що було б? Я знаю, що то за Пан Коцький? Я не піду.
- То піде вовк, – каже кабан.
- Я не піду, бо в мене такий довгий хвіст. Він скочить та й мене іме, та й мені смерть.
- Ну то най іде кабан.
Кабан каже:
- Та де! Я погано бігаю.
- Ну а борсучок?
А борсучок каже:
- В мене такі короткі ноги, я ніяк не можу бігти.
- Ну то, може би, пішов зайчик?
А зайчик каже:
- Ну, то вже я піду. В мене, – каже, – довгі ноги. Як що злого буде, то я втечу.
Приходить зайчик до лисиччиної хатки. Пук-пук-пук у стінку. Виходить лисичка.
- Що?
- Я зайчик-побігайчик, прийшов просити вас у гості. Просив медвідь, вовк, кабан дикий, борсучок і я прошу, би ви прийшли до нас у гості. У ліс, над яругу, коло дуба. Там ми будемо гоститися.
Каже лисичка:
- Добре, підемо. Але добре було би, якби ви якось поховалися. Бо я за Пана Коцького не ґарантую. Він такий грізний, такий страшний.
Прийшов зайчик. Питаються його звірі:
- Що, прийдуть?
- Прийдуть. Але казала лисичка, би ми всі поховалися.
- Добре.
Вовк штрик у корч, борсучок у другий корч, зайчик у третій. А кабан дивиться, лежить купа листя, і він у то листя зарився. Але хвостик на п’ять сантиметрів видко. А медвідь подивився, подивився та й заліз на смереку. Все. Тиша.
Нарешті йдуть гості. Лисичка наперед, кіт за нею. Прийшов кіт, подивився – таке м’ясо! І він штрик до того м’яса. І, як мають моду коти, їсть і каже:
- У-мау-мау-мау.
А вовк тихо говорить:
- Мой, най цего Бог піб’є. Це якийсь сильний звір, ми тілько наносили, а він каже, що йому мало.
А він їв, що їв. А дикий пацюк сидить у листі, і муха сіла йому на хвостик. А пацюк хвостиком шелесь. А кіт гадав, що то миш, та як скочив! М’ясо м’ясом, а кіт до миші береться. Як кинувся пацюк тікати та як гупнув на той корч, де вовк сидів. Вовк з переляку скочив на борсука. А зайчик і собі тікати. То все зашуміло. А кіт напудився та й на смереку. На ту саму, де медвідь сидів. А медвідь гадав, що кіт його їстиме. Та й на галузу, на галузу. А галуза вломилася, а медвідь на землю бох! Та схопився і далі. Все повтікало. Котик вчепився за смереку, дрижить. А лисичка втікла.
На другий день їде чоловік знов по дрова. А то якраз було недалеко дороги. Пан Коцький уздрів свого ґазду та й каже: «Няв, няв».
- То ти, – каже, – на смереці, Пан Коцький?
Кіт видить, що то ґазда його, і поволеньки зсувається.
- Ну, я тебе заберу додому, але би ти був чемний.
І взяв кота додому, і він був уже чемний, нічого не крав. І байці конець.
Пан Коцький. Полтавський варіант в обробці Ніни Гузєєвої.
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, – нехай лучче в лісі ходить».
Покинув його й сам поїхав.
Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
- Що ти таке?
А він каже:
- Я – пан Коцький.
Лисичка й каже:
- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати, – так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому:
- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.
Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові.
Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, – та й кажуть:
- А зготуймо обід!
І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
- А я піду по буряки і картоплю.
Ведмідь:
- А я меду принесу на закуску.
Заєць:
- А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
- Я не підбіжу, як доведеться тікати.
Кабан:
- А я теж неповороткий.
Вовк:
- Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться.
Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
- А чого ти прийшов?
Він і каже:
- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.
А вона йому:
- Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
- Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
- Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
А ті думають: «От сучого сина син, іще йому мало! Це він і нас поїсть!»
Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі.
А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!
Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.
Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало – так він додолу впав – гуп! – та просто на вовка, – мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними – забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:
- Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
Лисичка, кіт, вовк, ведмідь і кабан
Біжить з села кіт, а лисичка з лісу, і зустрілися. Каже лисичка:
- Здрастуй!
- Здрастуй! – говорить кіт.
- Як тебе звати? – запитує лисичка.
- Премудрий Соломон. А тебе?
- Лисиця-вдовиця.
- Так давай жити разом.
- Давай!
Побудували собі хату, живуть.
Каже лисичка:
- Премудрий Соломоне! Я бачила, там дохлого барана обдерли, підемо притягнемо його.
Пішли. Притягли і їдять. Приходить вовк:
- Відчини! – кричить.
- Тікай, пане Козловський, – каже лисичка, – а то ось премудрий Соломон уже пана Барановського їсть, він і тебе з'їсть.
Злякався вовк, втік. Приходить ведмідь:
- Відчиняй!
- Тікай, пане Кудлаш, – каже лисичка, – ось уже пана Козловського доїдаємо, а тоді й тебе з'їмо!
Злякався ведмідь, втік. Приходить кабан:
- Відчини!
- Тікай, пане Рилач, ми вже Кудлаша доїдаємо, а тоді й тебе з'їмо!
Злякався кабан, втік.
Ось зібралися всі разом: вовк, ведмідь і кабан. Та кажуть:
- Ходімо подивимося на премудрого Соломона.
Підходять до хатки, а там кіт м'ясо їсть і мурчить:
- Мя-у! Ма-у! Ма-у!
- Гей, – кажуть, – треба бігти, а то він каже, що і нас буде мало.
Злякалися, побігли далі, а потім і кажуть:
- Мабуть, – кажуть, – у такій маленькій хатці і звір-то має бути маленький, – невже він нас з'їсть? Підемо подивимося на нього. Закопаємося в землю або ляжемо під колодою і причаїмося.
Зарився кабан в землю, хвостиком махає, ведмідь на дуб забрався, вовк під колодою лежить.
Ось лисичка і каже котові:
- Підемо, я гусочку зловлю, а ми й притягнемо її.
Пішли. Лисичка попереду, а кіт позаду і ще мурчить:
- Ма-у! Ма-у! Ма-у!
Побачив він раптом кабанячий хвостик.
І подумав, що це миша, і як вчепиться в хвіст кігтями! А кабан як кинеться з переляку та як ударить об дуб рилом! Кіт злякався і на дуб, де сидів ведмідь. А ведмідь як гримнеться на колоду, де сидів вовк; всі схопилися – і бігти.
Потім зібралися, розповідають. Каже кабан:
- От було діло: як схопить він мене за хвіст та об дуб головою...
А ведмідь каже:
- А мене як схопить за шерсть, так з дуба і скинув...
А вовк каже:
- Як підібрався він до мене, а я під колодою лежав, взяв він колоду та як гримнув мене по спині, і досі ще спина болить!
Ось вони і кажуть:
- Нехай на нього біс дивиться, а ми більше не підемо!
А переляканий кіт з лисичкою пішли, притягли гусочку, та й їдять собі.
Кіт і лисиця
Жив собі чоловік. У цього чоловіка був кіт, тільки такий бешкетник, що біда! Набрид він йому до смерті. Ось чоловік думав, думав, узяв кота, посадив у мішок і поніс у ліс. Приніс і кинув його в лісі – нехай пропадає.
Кіт ходив, ходив і натрапив на хатинку. Вдерся на горище і лежить собі. А захоче їсти – піде в ліс, пташок, мишей наловить, наїсться досхочу – і знову на горище, і горя йому мало!
От пішов кіт гуляти, а назустріч йому лисиця. Побачила кота й дивується: «Скільки років живу в лісі, такого звіра не бачила!»
Вклонилася лисиця коту і питає:
- Скажи, хто ти такий? Як ти сюди зайшов і як тебе звати?
А кіт відповідає:
- Звати мене Пан Коцький, і послали мене до вас, щоб я старостою був.
- Ах, Пане Коцький! – говорить лисиця. – Не знала я про тебе, не відала. Ну, ходімо ж до мене в гості.
Кіт пішов до лисиці. Вона привела його в свою нору і стала пригощати різною дичиною, а сама все питає:
- Пане Коцький, одружений ти чи неодружений?
- Неодружений.
- І я, лисиця, – дівиця. Візьми мене заміж!
Кіт погодився, і почалися в них веселощі.
На другий день пішла лисиця по їжу, а кіт залишився вдома. Бігала, бігала лисиця і спіймала качку. Несе додому, а назустріч їй вовк:
- Стій, лисиця! Віддай качку!
- Ні, не віддам!
- Ну, я сам заберу.
- А я скажу Пану Коцькому, він тебе стратить!
- А хто такий Пан Коцький?
- Хіба ти не чув? До нас Пана Коцького старостою прислали! Я раніше була лисиця-дівиця, а тепер нашого старости дружина.
- Ні, не чув. А як би мені на нього подивитися?
- У! Пан Коцький у мене такий сердитий: хто йому не до вподоби – зараз з'їсть! Ти приготуй барана, та принеси йому на уклін: барана поклади на видне місце, а сам сховайся, щоб Пан Коцький тебе не побачив, а то, брате, тобі кепсько доведеться!
Вовк побіг за бараном, а лисиця – додому.
Йде лисиця, і зустрівся їй ведмідь:
- Стій, лисиця, кому качку несеш? Віддай мені!
- Іди-но ти, ведмедю, а то скажу Панові Коцькому, він тебе стратить!
- А хто такий Пан Коцький?
- А який присланий до нас старостою. Я раніше була лисиця-дівиця, а тепер нашого старости – Пана Коцького – дружина.
- А чи не можна подивитися на нього?
- У! Пан Коцький у мене такий сердитий: хто йому не сподобається, зараз з'їсть. Ти йди приготуй бика та принеси йому на уклін. Та дивись, бика поклади на видне місце, а сам сховайся, щоб Пан Коцький тебе не побачив, а то тобі кепсько доведеться!
Ведмідь пішов за биком, а лисиця – додому.
Ось приніс вовк барана, обдер шкуру і стоїть, роздумує. Дивиться – і ведмідь лізе з биком.
- Здрастуй, брате Ведмедику!
- Здрастуй, брате Вовчику! Що, не бачив лисиці з чоловіком?
- Ні, брате Ведмедику, сам їх чекаю.
- А ти піди-но до них, поклич, – говорить ведмідь вовку.
- Ні, не піду, брате Ведмедику. Я неповороткий, ти краще йди.
- Ні, не піду, брате Вовчику. Я волохатий, клишоногий, куди мені!
Раптом біжить повз них заєць. Вовк і ведмідь як закричать до нього:
- Йди сюди, косий!
Заєць так і присів, вуха підібгав.
- Ти, заєць, вельми швидкий: збігай до лисиці, скажи їй, що братик Ведмедик із братом Вовчиком давно вже готові, чекають тебе з чоловіком, з Паном Коцьким, хочуть поклонитися бараном та биком.
Заєць пустився до лисиці щодуху. А ведмідь і вовк стали думати, де б їм сховатися.
Ведмідь каже:
- Я полізу на сосну.
А вовк йому каже:
- А я куди подінуся? Адже я на дерево не заберусь. Сховай мене куди-небудь.
Ведмідь сховав вовка в кущах, завалив сухим листям, а сам заліз на сосну, на саму верхівку, і поглядає, чи не йде Пан Коцький з лисицею.
Заєць між тим прибіг до лисячої нори:
- Братчик Вовчик із братчиком Ведмедиком надіслали мене сказати, що вони давно чекають тебе з чоловіком, хочуть поклонитися вам биком та бараном.
- Йди, косий, зараз будемо!
От і пішли кіт з лисицею. Ведмідь побачив їх і каже вовку:
- Який староста-то Пан Коцький маленький!
Кіт одразу ж кинувся на бика, шерсть скуйовдив, почав рвати м'ясо і зубами і лапами, а сам мурчить, ніби сердиться:
- Мау, мау!..
Ведмідь знову говорить вовкові:
- Невеликий, та ненажерливий! Нам чотирьом не з'їсти, а йому одному мало. Мабуть, він і до нас добереться!
Захотілося й вовку подивитися на Пана Коцького, та крізь листя не видно. І почав вовк потихеньку розгрібати листя. Кіт почув, що листя ворушаться, подумав, що це миша, та як кинеться – і вовкові в пику вчепився кігтями.
Вовк перелякався, схопився і нумо втікати. А кіт сам злякався і поліз на дерево, де сидів ведмідь.
«Ну, – думає ведмідь, – побачив він мене!» Злазити було незручно, ось ведмідь як бевкнувся з дерева об землю, усі печінки відбив, схопився – й навтьоки.
А лисиця услід кричить:
- Біжіть, біжіть, як би він вас не стратив!..
З тієї пори всі звірі стали кота боятися. А кіт з лисицею запаслися на всю зиму м'ясом і стали жити та поживати. І тепер живуть.
Фотографії варінтів з академічної збірки казок про тварин «Наукової думки».
Ну ось. А того варіанта, що я пам’ятаю з дитинства, так і не знайшла. Там якийсь гібрид був з цих версій і точно – літературна обробка. Може, це було
Кота звали Соломон. Хазяїн вигнав кота за неміч, він довго блукав у лісі, ледь не вмер, бо йому хтось із лісових звірів прочуханки дав. Вже не маючи сил, заповз у нору до лисиці. Далі той самий діалог, що у варіанті №1. Інакше кажучи, кіт лисицю узяв на понт, хоча сам був поранений.
Лиса кота прихистила, вилікувала, вони одружилися і стали жити разом: вона здобувала їжу, бо кіт нічого в лісових справах не тямив, він порався по господарству, бо в колишнього хазяїна навчився.
Далі уривок з варіанту №4, але з куркою, яку у лисиці спробували відібрати вовк та ведмідь. Лисиця лякає їх невідомим у лісі Паном Коцьким (себто Соломоном) і з куркою добирається додому. Вовк і ведмідь розповідають про зустріч усьому лісу.
Далі уривок з варіанту № 3 – усі хочуть побачити невідомого Пана Коцького, бамкають до лисиці у двері, а вона з-за дверей кожному відказує, що «зараз ми тебе з’їмо». Але, наскільки можу пригадати, там вони їли не барана, а теж якусь пташку, а далі все йшло в геометричній прогресії.
Потім усе лісове товариство, як в першій казці, хоче задобрити Пана Коцького, готують йому повний стіл усякої всячини – як у варіанті №2, борсука не пригадую. А лиса, щоб її чоловіка ніхто не пізнав, перевдягає його під пана.
Далі оте саме кульмінаційне «лови-держи-хапай».
А далі звірі, почухавши тиковки, роблять несподіваний висновок: оскільки Пан Коцький налякав навіть найсильнішого з них – ведмедя, – то нехай він буде боронити лісове товариство від усяких загроз, а вони його за це годуватимуть. І з того часу пан Соломон Коцький стає чимось на зразок старости, лицаря і судді в одному обличчі, тобто в одній морді, і судить справедливо, бо ще пригадує, як його хазяїн викинув, коли він перестав приносити користь.
І ще я читала один варіант, але не український і тим більш не російський – німецький, чи щось на зразок того… Там кіт був бешкетником, зробився лісовим правителем, але потім звірі його розкусили і вигнали під три чорти.
Дивитись ілюстрації (146 штук)Окремі картинки, картинки невідомих авторів:
На марці 2002 року
Невідомий автор
В. Дозорець
Елла Грінько
Робота dvd с Demiart'у
Олександр Погребняк
Невідомий автор (афіша вистави Львовської філармонії)
А тепер пішли повні комплекти.
Людмила Щукіна
Вважаю найбільш невдалим варіантом з усіх, що я знайшла. Складається враження, що це ілюстрації до «Котофея Івановича», а не до «Пана Коцького» – забагато російських мотивів, разом з текстом українською не монтується. Хоча ведмедик у фартусі тішить моє серце. Сови теж.
Валентин Литвиненко
Якось похмуро…
Едуард Кирич
Художник-постановник славнозвісних «Козаків», і книжку видано під егідою київської анімастудії. На третьому місці з кінця опинився через якість самих фотографій.
Щось знайомий ведмедик...
І далі пішли ті, серед яких не можу вибрати абсолютне перше місце.
Олександр Коваль
Угу, той самий, що намалював хайрастих рамерійців…
А тут вовк знайомий...
Рекламу виявлено.
Адель Гілевич
Повторюється картинка з обкладинки.
Кость Лавро
Василь Волонтирець
Гламурноє лісо.
Валентина Мельниченко
Збірка казок.
Окреме видання. Таке було у мене в дитинстві (ні, текст про кота Соломона був у іншому).
Дивитись відеоказкиГарного мультфільму так і не зняли (хоча могли б…), а от відеоказок – хоч греблю гати. Двійко для зразку.
Білоруський проект «Казка з чотирьох сторін світу». Намальовано так собі, а от озвучка – із перших фраз падає під стіл і лежиш там до кінця. Особливо від білоруської.
Українська озвучка
Білоруська озвучка
Один з випусків «Казки з татом», читає Анатолій Анатоліч. Художник – вже згадуваний Кость Лавро.
@темы: чужое, фотографии, видео/музыка, ссылки, проза, подборка, коты, иллюстрации
-
-
22.10.2014 в 05:30Уже як ми перейшли на другу квартиру, де не було ні одного собаки, міг, скільки хотів, бігати садком і городами і лазити по деревах. Видимо любив природу, але наш квартирний господар казав, що він любить тільки драти своїми кігтями ніжну кору на гарних молодих вишеньках. Може бути, це робилося з палкої прихильності до цього гарного дерева — так само, як ще палкіша прихильність його до пташок примушувала його страшно турбуватися щоразу, як він їх бачив.
Любив усіх — малюсіньких і великих.
Але мусив любити — платонічно.