Однако установила рекорд – обработала фотографии в тот же день, что и сделала, а не отложила пылиться на неизвестный срок.
В ночь с 29 на 30 ноября выпал снег, и город окутал удивительный свет, идущий от самой земли.
Это уже четвертый снег в Днепропетровске в этом году. Судя по тому, что за день температура упала с -3 до -13, таять будет нескоро.
Приглашаю всех желающих виртуально прогуляться по сугробам, слепить креативного снеговика, понаблюдать за утиными драками и снежным косплеем и порадоваться лишнему дню зимы.
Фотографии вперемешку со стихами.
Адресное*угрожающе* Кто-то плакался в приступе лиризма, что не может вспомнить ни одного стихотворения на украинском про зиму?
«Хуртовини» не включила в подборку специально. И так на мобилке послушаешь.
Смотреть и читать (47 снимков, 25 стихотворений)Снег, по сравнению с утром, уже успели подчистить.

Зимові свята
Вже перший сніг кружляє над землею.
І тихо падає. Уже вода
Замерзла на озерах. Опада
Останнє листя і яснить алею.
Останній сніг, там бурий, там блакитний,
Іще лежить в окопах і ярах,
Ще в пам’яті метелиць білий жах,
Ще сонце спить.
Максим Рильський
Идем в сторону Комсомольской.


Січень
Січневий день, а тепло, як весною,
Ворони кружеляють і летять.
А сонечко усмішкою ясною
Нас весело взялося зустрічать.
Зійшло так ясно, весело, ласкаво
І землю промінцями обняло.
На землю глянуло усміхнено й лукаво,
Вдихнуло в неї радість і тепло.
Але зима одразу схаменулась
І небо хмарою усе заволікла.
Із віхолою враз перегукнулась
І у танок сніжинки повела.
Надія Красоткіна
В парке, где зимой устраивают выставку ледяных скульптур, народ начинает готовиться.
Снеговик в фонтане.

Дідів портрет
Ми ліпили сніжну бабу,
Доки вечір наступив.
А вночі якийсь незграба
Шапку й вуса приліпив.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся: «Все як слід.
Шапка, вуса й борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет зробили діти!»
Вмить зібрався цілий рід:
«Справді, з баби вийшов дід!»
Платон Воронько
Зима, немов античний храм
Упала і лежить в руїні.
Залишені воді й вітрам,
Стовпи скришилися камінні.
Уламки снігу навкруги –
Поколоті долівок брили.
Поволі топляться боги,
Що діти їх колись ліпили...
Дмитро Павличко
Детские воспоминания.
В моем детстве крутили сериал-ужастик, кажется, он назывался «Боишься ли ты темноты?». Единственный увиденный краем глаза эпизод заставил навеки отказаться от просмотра такого рода фильмов. Висят на дереве клетки с кольями, обращенными внутрь...

Заходить сонце. Сніг іде,
І серце на ніч місце мостить,
І на ніч сон йому іде
Через мости та через мости.
Лягають спати горобці
Із горобчихами та дітьми,
Вухами вкутались зайці,
Нема і їм де сну подіти.
Дрімає вітру срібна дуда,
І дика груша в сні дичить.
Лиш не ляга моя приблуда,
Лиманом з поля ідучи.
Вона не ляже, не приляже,
Оця приблудонька моя:
Свій босий слід снігами в'яже
І в шиби голову схиля.
Її ніхто не бачить в очі,
Їй сніг невидимість жене,
А змерзлі сльози опівночі
Лице ховають крижане.
В Холодній Балці, в білій піні
Вона іде й співа з ночей.
Намерзло льоду в її пісні
І снігу в пісні – до плечей!
Наморосило в ній туманів
І одинота-одина
У ній одніє й на світанні,
І тільки щастя їй нема...
В Холодній Балці сон-незбуда
Усе на світі оточив...
Лиш не ляга моя приблуда,
З лиману в поле ідучи.
Микола Вінграновський
Комсомольская.

Морози б'ють важкі свої копита
Останніми походами впівсвіта;
Останній подих рудуватих криг
Рожевим ранком звівся і застиг,
Пташок зимовий піднімає крила
І відлітає. І стежина мила
Снігів останніх замети круті
Кладе собі в долоні в самоті.
Русявий день гаптує сни світанню.
Принось, мій добрий, сонце і кришталь,
Лиш не принось мені весну останню,
Бо ще не ніч. Не вечір. Тільки даль.
Андрій Малишко
Один из многих входов в парк.

Біла мелодія
Глянув: лелечко, лілії!
Світ мій в білому-білому.
Я в сні? Ні-таки, ні-таки ж!
Ліг сніг... Срібною ниткою
В'ється тиша між вільхами,
Пахне юною вільгістю,
Пахне чистою вільгістю,
Пахне... вічністю... даль.
Небо – вигнутим дзеркалом.
Зорі тонко подзенькують.
«Дзінь-дзінь», – дзвінко подзенькують,
Мов на люстрі кришталь.
Я один, а тільки тіні бігають,
Сам-один у цій біблейській білості,
Тільки іній невагомо скапує,
Хтось плече моє торкає лапкою.
Хто ж це так голубить лапки лапкою?
Озираюсь – тільки тінь.
Тільки тінь біла біло бігає.
Скік на гілку голубою білкою.
Скік на гілку.
Да скік із гілки...
Гілка в гілку. І я один.
Тільки вітер вміло вимуровує
У заметах замок зачарований.
Там живуть казкові феї в білому,
Вийшла, глянула на мене з лоджії.
Я спинився, наче заворожений...
Десь розтала за туманами лоджія,
Тільки віхола та біла мелодія...
Тільки сніг та біла мелодія...
Біла-біла... І я – один.
Борис Олійник
Дети развлекаются. Пожалела, что надела юбку – в ней не покатаешься.

Ялинка
Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку відбирати.
Я-сюди, а він – туди...
«Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
І ведміді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці».
Страшно стало... «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, –
Я не буду більш ніколи!».
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.
Олександр Олесь
Высоко забираться!

Гра у сніжки
Із доріжки до доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився.
Під горою зупинився.
Зверху сніг і знизу сніг,
І ніхто узнать не міг,
Де чиї стирчали ніжки.
Ой, весела гра у сніжки!
Платон Воронько
Сосновая аллея

Зелений острів
Лягла на землю біла тиша,
В новому році – все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.
Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку,
Немов ведмеді у барлозі,
Кущі калини, кущ бузку.
Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за ворітьми,
Хоч їй і сумно зеленіти
Одній у таборі зими.
Я протоптав по білій тиші
Рипучу стежку до сосни:
Удвох нам буде веселіше
Дозимувати до весни.
Анатолій Качан
Ехидный вопросКто из вас припомнил «На севере диком», глядя на эти снимки?
Генрих Гейне
На севере кедр одинокий
Стоит на пригорке крутом;
Он дремлет, сурово покрытый
И снежным и льдяным ковром.
Во сне ему видится пальма,
В далёкой, восточной стране,
В безмолвной, глубокой печали,
Одна на горячей скале…
Перевод Афанасия Фета.
На севере мрачном, на дикой скале
Кедр одинокий под снегом белеет,
И сладко заснул он в инистой мгле,
И сон его вьюга лелеет.
Про юную пальму всё снится ему,
Что в дальних пределах Востока,
Под пламенным небом, на знойном холму
Стоит и цветёт, одинока…
Перевод Федора Тютчева.



Летять по полю білі коні –
Вітрів січневих табуни.
Стоїть мороз на підвіконні
І на шибках малює сни.
А що, скажіть, коли не сон це –
Розкішні пальми з тих сторін,
Де в тім'я б'є жорстоке сонце,
Де не бував ніколи він?
Дмитро Павличко
Скрюченные акации, укутавшись снегом, снова стали красавицами в шубках вместо костлявых старух.




Замела ніжні квіти зима,
І умерли під снігом вони.
Інші квіти в диханні весни
Розцвітуть, але тих вже нема.
Одспівали в садах солов'ї,
Дням минулим нема вороття.
І хвилини прожиті мої
Замітають сніги забуття.
Знаю, там десь моря темноти...
Але все, що любив я, чим жив,
Моє щастя, і ніжність, і гнів
Я у пісні б хотів зберегти.
Володимир Сосюра
Малая Приднепровская ж/д.



Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
Їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
І тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
Улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
І кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...
Ліна Костенко
Такие вагончики были на заре истории МПЖД. Засветились в фильме «Родня». Теперь последний вагон стоит на приколе в качестве памятника.

В лісі, наче проділ, біла путь.
Сніг і сонце – празник чистоти.
Ти сніжинкою хотіла буть –
Впасти й не розбиться з висоти.
Сніг на віях. Правда і брехня.
Мить, що потім мрією стає.
Сніг, сніжок, сніжечок, сніженя,
Сніженятко, сніженяточко моє.
Дмитро Павличко
Тополя


Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов'ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.
Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам'ять наша – мак в колисці.
Микола Вінграновський
Пыталась заснять осыпающийся с веток снег. Долго не получалось.



Хай сніг іде холодний та лапатий,
Засипле поле і на гай спаде,
Нехай стежки закидає круг хати
І білу тишу в хату приведе!
Шумлять кругом і вороги, і друзі,
І в душу лізуть рідні і чужі, –
Та я в своїй незрозумілій тузі
Од їх усіх по другий бік межі.
Хай сніг іде холодний та лапатий,
Од друзів і врагів завіє путь.
Нехай стежки закидає круг хати,
Хай дасть мені – хай дасть мені заснуть.
Максим Рильський
Потом получилось. На мою голову.

З вікна
Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.
Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин –
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.
Полин снігів повзе до видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним...
Василь Симоненко
Прощальный круг почета по берегам озера...

Білі коні зими десь летять, як громи,
Б’ють об землю копитами дзвінко.
В’ється довгий їх шлях, і за ними в полях
Мерехтять рій за роєм сніжинки.
Білі коні зими… Де пролинуть вони,
Там земля крізь сніги голубіє.
І крізь білу загать у піснях прозвучать
Про весну моє сонячні мрії.
Усміхнеться вона, дорога і ясна,
Крізь холодного вітру загрози,
Крізь снігів білу муть – і сади розцвітуть
На вікні під рукою морозу.
Володимир Сосюра
...и идем к выходу.


Памятник Войцеховичу упорно маскируется не то под Кобзаря, не то под Призрака Оперы, не то под двоих сразу.

Холодает. Пора возвращаться. Пока гуляли, столбик термометра съежился минимум на три градуса.
Два МорозиДва Морози
Два морози йшли у ліс,
Все вбирали в іній.
В того був червоний ніс,
А у цього – синій.
- Старший буде той із нас, –
Каже брат до брата, –
Хто людину зможе враз
До кісток пробрати!
Їде дядько в сіряку,
Їде пан у шубі.
- Вибираймо до смаку,
Братику мій любий!
Посміхнувся Синій Ніс
І побіг до пана:
- Як би швидко кінь не віз,
Я вже не відстану!
А Червоний Ніс з гори
Дивиться й сміється:
- Крізь куниці та бобри
Він і не проб’ється.
Ну, а з дядьком аж ніяк
Я не забарюся:
Під розірваний сіряк
Зараз заберуся!
Синій Ніс на пана враз
Налетів щодуху.
От під комір вже забравсь,
От схопив за вуха.
Пан ховає в хутро ніс,
Зовсім замерзає.
А мороз під шубу вліз
І не вилізає.
І щипав, і пік як слід
Пана всю дорогу.
Та й лишив біля воріт
Вже напівживого.
В сніжній віхолі назад
Наш мороз понісся.
- Чи вже впорався мій брат
З дядьком на узліссі?
А мороз – Червоний Ніс -
Теж за дядька взявся.
Дядько крекнув, з санок зліз
Та й підперезався.
Витер іній, що вже встиг
Обліпити брови,
І ступивши просто в сніг,
Став рубати дрова.
От мороз поліз в дірки,
І пече, й щипає,
Тільки дядько залюбки
Знай собі рубає.
Вже подертий сірячок
Зовсім змок від поту.
Відступив мороз на крок,
Каже: – Ну й робота!
Дядько вже сіряк скида,
Видно, вгрівся добре.
На сіряк мороз сіда,
Каже: – Ач, хоробрий!
Як залізу я в сіряк
Та укрию льодом,
От тоді й побачиш, як
Задубієш згодом!
Склавши дрова, дроворуб
Йде до одежини.
А сіряк цупкий, як луб,
Весь – як та крижина!
І, натішившися вкрай,
Морозець радіє:
- Шубу з льоду одягай!
Я тебе зогрію!
Каже дядько: – Не шуткуй!
Забирайся духом! –
Та й почав по сіряку
Молотить обухом.
Захрустів в мороза бік,
Затріщали кості.
Ледве-ледве він утік,
Плачучи від злості.
Вдягся дядько та й погнав
Коника до хати.
А мороз пошкандибав
Під замет зітхати.
Наталя Забіла
И немного живности напоследок.
Ну и чего эти странные люди от меня хотят?

Новорічна колискова
Сніг приліг на землю, льольо,
Притуливсь до тебе я,
І гойднулась біля болю
Новорічна ніч твоя...
Йди додому, старший болю,
І малому накажи:
Не дивиться нам ніколи
По той бік, де ніч лежить.
Може бути, що й не буде
Того щастячка і нам,
Але тепло пахне грудень
Молодим своїм снігам...
Ти б сказала: не змерзає
Ні мороз, ні заячня,
І душа твоя не знає,
Де твоя, а де моя...
Спи і слухай: вітер шаста
То в діброви, то з дібров...
З Новим роком, з новим щастям
Вас, гіркото, вас, любов!
Микола Вінграновський
Le donne hanno sempre la precedenza.

Зимовий день
Зимовий день. Плигають між скиртами
Та ожередами, закутаними в сніг,
Жовтобрюшки хапливими гуртками,
І горобці про щось пищать до їх.
Припудрились тополі старосвітські,
Галки блищать на голубому тлі, –
І постать сірої приблуди-кицьки
Скрадає щось, припавши до землі.
Максим Рильський
Эскадра. Селезни явно перевешивают


Утиные баталии. Как всегда, слегка размыто.







Вся земля – неначе дно
Склянки з тьмою... Вітер стих...
Грає темінь, як вино,
Іскрами сніжин дрібних.
Осідає чорна ніч
Білим снігом на хати.
Осідає – дивна річ –
Білина із чорноти.
Дмитро Павличко
Западная часть озера, где кучкуются чайки, уже начала подмерзать.





Берези, в снігу занімілі,
Іній на вітах слізьми,
Про що ви мрієте, білі?
- Про сонце мріємо ми…
Дуби в крижаній кольчузі,
Одягнуті в сиві шовки,
Про що замислились, друзі?
- Про сонце наші думки…
Вітри із морозяним шпаром,
Куди вас несуть чорти,
Чого галасуєте даром?
- Хочемо сонце знайти…
Очі, наповнені горем,
Очі сумні мої,
Чому ви блукаєте зором?
- Хочем побачить її…
Серце, недавно кволе,
Муко моя мала,
Чому щемиш, як ніколи?
- Хочу її тепла…
Розуме мій байдужий,
Вируч мене хоч ти –
Над чим ти думаєш, друже?
- Хочу надію знайти…
Василь Симоненко
@темы: чужое, фотографии, стихи, птицы, собаки, Днепр, пейзажи, осень, 2014
А я октябрьские фото никак еще выложить не соберусь. Хотя там рябина под снегом. И дубок...
И не могу себя заставить фотографировать без солнца - хмуровато получается... А когда солнце - у меня или фотика нет, или зарядка кончается((
Сегодня только на реку и хватило... и даже на нее не хватило до конца((
Киевские, что весенние, что летние, что осенние - ни в зуб. И еще кое-что юморное из Киева ни в зуб.
Бердянские - только коты... и это я молчу про сканы дневника...
И ведь обычно серьезной обработки не требуется - пройтись автоконтрастом (ну не вытягивает фотоаппарат контраст уже от старости) и сжать с 3072 точек по длинной стороне до 900, чтоб не рвало экран. Но когда фоток штук 900, руки автоматом опускаются.
Видно, меня хорошо задолбала ситуация, когда оно лежит мертвым грузом, раз я за вчера и отобрала, и почистила...
Не знаю...
По-моему, такое облачное небо очень красиво. Голое солнечное небо без единого облачка нереально трудно снимать, сплошную серь тоже, но хоть выкрутиться за счет контрастных объектов типа зданий можно, а тут - особых сложностей возникнуть не должно.
В снежном небе какое-то удивительное спокойствие. Не мертвое, но очень глубокое.
облачное - красиво. Я люблю снимать облачное небо. Но у нас без солнца чаще просто сплошная серость - а вот она мне как раз не нравится. Хмуро, и небо не отличишь от просто засвеченного.
А мне нравится охотиться за необычными облаками)
Ну а тут не облачное разве было?
Пытаюсь определить разницу между твоим и моим «облачно».
А мне нравится охотиться за необычными облаками)
Увы, качество облаков сильно от географической точки зависит...
не везде заметно)
Кроме того, не забывай о разнице между мониторами.)
Но заснеженные деревья - просто чудо)
А уточки - такие же, как у нас)))
На снимке с «клетками» (например) их и не было заметно, но там не небо - главное. А вот лестница, скажем, или станция через озеро - там видно?
Кроме того, не забывай о разнице между мониторами.)
И о разнице в зрении и цветовосприятии...
А уточки - такие же, как у нас)))
А чайки?
В этом году как-то бедно... гуси улетели, черные лебеди поисчезали (но они вечно то появляются, то исчезают).
чайки - само собой)
Но я думала, что утки на юге другие будут - они ж разные бывают - а они точно такие же))
Как раз нет. В Одессе и под Одессой чайки, например, совсем другие. Крупнее. Даже клюв немножко другой формы. А эту мелочь там не встретишь. Никопольские чайки тоже крупнее наших, и к одесским ближе...
Но я думала, что утки на юге другие будут - они ж разные бывают - а они точно такие же))
А где ты видишь юг? Понимаю, что из Архангельска у нас тут тропики, но на самом деле нет. У нас континентальный климат с четко выраженным сезонированием, с поправкой на степь и большую широкую реку, в особо тяжелых случаях снег бывает и в начале октября, и в середине апреля (прям по цветущим абрикосам). Бывают и теплые года, но...
Бесспорный юг - это Никополь, скажем, который от нас где-то на сто километров находится, там черешня и клубника уже в мае. У нас неочевидно.
Одни из самых интересных я видела в Никополе - там небо практически никогда не бывает полностью чистым, как у нас, 8 солнечных вечеров из 10 - с «перьями». Особенности климата.